У новелі «Голова ході» розкривається психологія Василя й Павла (батька й сина), що вийшли орати землю, яка не так давно була панською; і розмова між ними, здавалося б, звичайна, буденна: про землю, про боротьбу за неї, а з уст Василя чути навіть слова співчуття робітникам, які «теж лямку тягнуть, як і ми…»Але читача насторожує і початок твору: «Степ був сизий, мов крило орла». Тут немає світла весняного буяння, що несе хліборобові радість першої зораної борозни. Насторожує те, що батько з сином крутять цигарки з книги про життя Шевченка. Постає питання: хто ж такі ці орачі? Як і з ким вони воювали за землю? Адже й тепер Павло зодягнений у шинель…Письменник зобразив складність душевних зламів у людини, вказав на причини, які примушували селянина часто діяти проти своєї совісті, свого світогляду, які знецінили моральні критерії, сформовані людством протягом століть.Новели Григорія Косинки вчать нас бути уважними до кожної людини, якого б світогляду вона не дотримувалась, до якої б партії не належала. Немає більшого багатства на землі, ніж людське життя.українська література, класична література, українська література 1920—1930 років, імпресіоністична новела, життя життя селянина, сенс людського існування, збереження духовних цінностей людини, жага до життя, людське життя, розстріляне відродження, українська